УДК: 616. 36 - 002 (575.2) (04)
HCV infection is one of the most urgent problems for medicine all over the world. As to Kyrgyzstan it is not yet studied to the full. The features of current state of HCV infection are shown in this paper.
Вірусний гепатит С (ВГС) є однією з найбільш актуальних проблем для охорони здоров'я практично всіх країн внаслідок повсюдної поширеності, тенденції до зростання захворюваності та відсутності специфічної профілактики [1, 15].
Актуальність даної проблеми обумовлена і тим, що ВСГ (HCV-інфекція) нерідко призводить до розвитку хронічного гепатиту, первинної гепатоцелюлярної карциноми і цирозу печінки [1-3].
Для Киргизької Республіки проблема HCV-інфекції є до кінця не вивченою. У поодиноких дослідженнях, проведених Р.К. Усмановим [1995], виявлена інфікованість населення вірусом гепатиту С. До того ж в роботі М.М. Абдикерімова [2001] встановлена стійка тенденція до зростання захворюваності ВГС на території республіки.
Особливості перебігу ВГС-інфекції, а саме висока схильність до хронізації, спонукає до пошуку оптимальної схеми лікування даної патології. Єдиним препаратом, рекомендованим ВООЗ для лікування хворих ВГС-інфекції, є препарати інтерферону. Однак висока вартість лікування, наявність побічних ефектів інтерферо-нотерапіі і відносна низька ефективність лікування привели до того, що ряд російських дослідників пропонує використовувати як альтернативний варіант лікування Інтерфероногенна [13, 14].
У зв'язку з цим метою даного дослідження є порівняльна характеристика віддалених результатів HCV-інфекції при різних методах лікування (комбінована терапія похідними інтерферону з аналогами нуклеозидів, застосування стимуляторів синтезу ендогенного інтерферону в поєднанні з аналогами нуклеозидів і без застосування противірусної терапії).
Матеріали та методи. Методом рандомізації було обстежено 25 хворих, які були розподілені на 3 терапевтичних групи: хворі 1 групи отримували похідні альфа-2 інтерферону за схемою: роферон - А (Hoffman - LaRoche, Швейцарія) 3 млн. МО в / м через день в комбінації з рибавірином (Hoffman - LaRoche, Швейцарія) 800 мг / добу протягом 6 місяців; 2 група отримувала інтерфероногени: циклоферон (Полисан, Росія) за схемою: 2,0 мл в / м в 1, 2, 4, 6, 8, 11, 14, 17, 20, 23-й дні, а потім 1 раз в 5 днів до 6 місяців в комбінації з рибавірином (Getz, Пакистан) 800 мг / добу протягом 6 місяців; хворі 3 групи не отримували противірусну терапію. Всі три групи спостерігалися протягом одного року після закінчення лікування. Групи були ідентичні за статтю, віком і наявністю супутніх захворювань. Вік досліджуваних хворих від 17 до 54 років.
З методів обстеження застосовувалися рутинні біохімічні тести, визначалися маркери ВГ методом ІФА з використанням тест-систем 3 покоління (Vecter, Росія), а також вірусологічні дослідження - визначення РНК вірусу гепатиту С методом ПЛР (дослідження проводилися в референс-лабо-торії вірусних гепатитів СДС Н.В. Кобильніковим). Титр антитіл до вірусу гепатиту С визначали непрямим методом співвідношення оптичної щільності сироватки досліджуваного хворого до контролю. Статистична обробка матеріалу проводилась методом варіаційної статистики.
Для оцінки ефективності терапії були використані критерії, рекомендовані Європейською групою з вивчення захворювань печінки (1996): первинна ремісія - нормалізація рівня АЛТ в ході лікування, підтверджена двома наступними аналізами з інтервалом в місяць; стабільна ремісія - нормалізація рівня АЛТ в перші 6 місяців після лікування.
Результати та обговорення. У спостережуваних нами хворих відзначали розвиток астеновегетативного синдрому у 100% хворих, больового у 71,5%, у половини хворих спостерігався диспепсический синдром, у 23,8% пацієнтів були прояви геморагічного синдрому у вигляді носових кровотеч. Жовтяничний синдром спостерігався у 42,9%, а у 4,7% відзначалася поліморфна еритема, гепатомегалія реєструвалася у всіх хворих.
Клінічні дані були підтверджені УЗД печінки, у всіх хворих визначалися ознаки хронічного гепатиту: ехоструктура паренхіми печінки підвищеної ехоплотності, паренхіма неоднорідна, дрібнозернистий, внутрішньопечінкові ходи і протоки не розширені, судинний малюнок збіднений.
Тривалість астеновегетативного синдрому у хворих 1 групи становила в середньому 6 днів, в той час як у хворих 2 групи - 9, а в 3 (контрольній) групі - 5 днів. Прояви диспепсичного синдрому у всіх групах спостерігалися в перші 3 дні перебування в стаціонарі. Болі в правому підребер'ї у хворих 1 і 3 групи відзначалися протягом 5 днів, у 2 групі - 7 днів, носові кровотечі припинялися до 4-го дня у всіх груп хворих. Тривалість перебування в стаціонарі склала 8 ліжко-днів у хворих 1 групи, у 2 - 20 ліжко-днів, хворі ж 3 групи перебували в стаціонарі 7 днів.
Ранні побічні ефекти у вигляді грипоподібного синдрому відзначалися у всіх хворих 1 групи протягом перших трьох ін'єкцій, що корелює з літературними даними [1-5]. Важливо відзначити, що рівень активності АЛТ на тлі проведеної терапії в 1 групі нормалізувався на 8-й день, у 2 - на 19, в групі хворих, які не отримували противірусну терапію, на 7-й день.
Результати, отримані нами, показують, що при терапії альфа-2 інтерферону з рибавірином відбувається більш швидка нормалізація АЛТ у порівнянні з хворими, які отримували лікування Інтерфероногенна зрибавірином. Цікаво відзначити, що у хворих, які не отримували противірусну терапію, також спостерігалася швидка нормалізація біохімічного профілю. Однак, як відомо [1, 3], рівень активності АЛТ, по-перше, не є критерієм одужання, по-друге, для вірусного гепатиту С характерний ундулирующий тип біохімічного профілю. Основним же критерієм ефективності проведеної терапії є не клініко-біохімічний, а вірусологічний профіль, тобто зниження титру а - HCV IgG на тлі стабільної ремісії і негативні результати РНК вірусу при проведенні ПЛР, а також відсутність подальшого прогресування процесу за даними УЗД. Результати лікування хворих всіх трьох груп представлені в таблиці.
1 група 2 група 3 група Абс. число% Абс. число% Абс. число% Перв. ремісія 11 100 8 100 6 100 Рефлекси. ремісія 7 63,6 2 25 - - Відсутність ефекту
від лікування 4 36,4 6 75 6 100
Динаміка серологічного профілю у спостережуваних груп хворих
З наведеного малюнка і таблиці очевидно, що число пацієнтів, у яких вдалося досягти стабільної ремісії, було достовірно вище в 1 групі (хворі отримували комбіновану терапію рофероном А в поєднанні з рибавірином) в порівнянні з хворими 2 групи (отримували комбіновану терапію циклоферон в поєднанні з рибавирином), в 3 групі стабільної ремісії не вдалося домогтися ні у одного хворого, що відповідає рекомендаціям ВООЗ і Європейської групи з вивчення захворювань печінки і підтверджується літературними даними [3-6, 8, 9]. Відсутність ефекту від проведеної противірусної терапії в 1 групі обумовлено або генотипом вірусу HCV 1b, або високої віремією [7].
Двоє пацієнтів з 8 (2-я група) були регоспіталізіровани через 1-2 місяці після припинення лікування з біохімічно-вірус-логічним загостренням. Ми вважаємо, що це обумовлено виснаженням ендогенних запасів інтерферону.
Таким чином, результати нашого дослідження виявили, що всі хворі на хронічний вірусний гепатит С потребують 100% противірусної терапії. Однак в роботі І.А. Отмахова з співавторами [7] стверджується, що циклоферон (інтерфероногени) не може бути віднесений до засобів противірусної терапії. Ми ж вважаємо, що повністю заперечувати лікування Інтерфероногенна не правомірне, оскільки за хворими 2 групи був відсутній тривалий вірусологічну контроль.
Таким чином, єдиним методом, який стримує прогресування інфекційного процесу при хронічному вірусному гепатиті С, є комбінована противірусна терапія аналогами нуклеозидів в поєднанні з похідними інтерферону.
література
1. Виноградова Е.Н. Вірусні гепатити B і C (проблеми діагностики та терапії): Дис. : Докт. мед. наук. - СПб, 1997..
2. Горбаків В.В. Гострі вірусні гепатити // Практик. лікар. - 2001. - №17. - С.6-10.
3. Єршов Ф.І., Касьянова Н.В. Нові лікарські засоби в терапії вірусних гепатитів // Консиліум - медікум. - 2001. - №1 (3 / N). - С. 1-7.
4. Єршов Ф.І., Коваленко А.Л., Аспель Ю.В., Романцов М.Г. Циклоферон в терапії вірусних гепатитів та ВІЛ-інфекції / НДІ епід. і микробиол. ім. Н.Ф. Гамалія. - СПб., 1999..
5. Крель П.Є. Противірусна терапія хронічних захворювань печінки // Росс. журн. гастроентерит., гепатол. і Колопроктол. - 1997. - VLL (1).
6. Лучшев В., Жаров С., Шахмарзанов М. Фарм. вісник РГМУ. - 2002. - С. 21-23.
7. Отмахова І.А., Корочкін О.В., Птіцина Ю.С., Новіков В.В. Значення розчинних форм дифференцировочного антигенів (sCD 38 і sHLAI-b 2-m) при гострій і хронічній формах вірусного гепатиту С. НГМА // Вісник ННІІ імунології та мікробіології. - 2000. - C. 9-12.
8. Подимова С.Д. Проблема хронічних вірусних гепатитів (діагностика і лікування) // Росс. мед. журн. - 1996. - №11. - С. 74-77.
9. Соринсон С.Н. Вірусні гепатити. - 2-е вид. - СПб .: Теза, 1998. - 131 с.
10. Hoofnagle JH, Di Bisceglie AM the treatment of chronic viral hepatitis // N Engl J Med. - 1997. - V.336 (5). - P.347-356.
11. Lam N., Meumann AU et al. Dose - dependent acute clearance of hepatitis C genotype 1 virus with interferon alpha // Hepatol. - 1997. - V.26. - P. 226-231.
12. Pol S., Vallet - Picharot A., Fontain H. Hepatitis C and human immune deficiency coinfection at the era of highly active antiretroviral therapy // J.Viral Hepat. - 2002. - Jan 9 (1). - P.4-8.
13. Scef L., Buskell-Bales Z., Wright N. et al. Long-term mortality after transfusion non-A, non-B hepatitis // N Engl J Med. - 1991. - V.327. - P. 1906-1911.
14. Sherlock Sh. and Dooly J. Diseases of the liver and biliary system . 3 edition. - Blackwell: Science, 1996. - P. 323-330.
15. Vogel M. Acute HCV infection in "Chronic HCV infection". - Vienna, 1995. - P. 24-25.
Назад до змісту випуску
