Знаю, що може це і нерозумно, але я дуже хотіла мати дітей вже в 13 років. Напевно, це якийсь жіночий інстинкт! Зустрівши свого майбутнього чоловіка, мені все не терпілося завагітніти. І ось, моя мрія наполовину відбулася: я і мій молодий наречений очікували дитинку. Мені тоді було 19 років, і я була на 4-му курсі університету.
Вагітність я переносила чудово, напевно, молода була. Спочатку пару раз навіть нудило самим жутчайшая чином, але це нічого, далі було важче. На терміні 5-ти місяців я хворіла з температурою, але в лікарню не лягла на збереження - мама сказала, що це необов'язково, а слово матері - закон. Десь на 6-м або 7-му місяці, точно не пам'ятаю, мою «животику» зробили УЗД, і «спеціаліст» в цій області сказав, що бепірементальний обсяг головки мого дитинку дуже великий, потрібно терміново вживати якісь заходи. Районна гінекологія забігала, мене хотіли терміново укласти в лікарню (ну і навіщо!). Уявляєте, гінеколог сказала мені, вагітної !!!, що у дитини можливо потворність !!! Але чоловік мене заспокоїв. Справа в тому, що він за національністю калмик, і тому голова нашої дитини не може мати стандартні розміри (національна риса). Уважно оглянувши голову чоловіка, я зрозуміла, що з дитиною все нормально, а ось з лікарями далеко немає.
І ось, в кінці вагітності я почала вишукувати інформацію про хороших акушерка, пішла для цього на прийом до Кирилової, завідуючої пологовим будинком №2 м Таганрога, яка згодом і допомогла з'явитися на світ доньки. Кирилова, подивившись мене, і підрахувавши терміни, сказала, що я можливо вже переношують вагітність, що дуже (три рази) погано. Виявилося, що я, студентка технологічного інституту, неправильно вважала терміни. Мало того, зробивши, чергове УЗД, лікарі визначили в навколоплідних водах меконий, а це означало, що мене чекає кесарів.
Що й казати, я засмутилася! Але подумавши здраво, вирішила, що зараз не можна сильно засмучуватися, потрібно приймати якісь заходи. Поплакавши, я зібралася в пологовий будинок. Пам'ятаю, мама проводжала мене до пологового будинку і голосила, що я пропущу інститутські лекції! Це було весело і забавно! (Цікаво, мене то, як взагалі мама народила?) Спочатку я лягла в лікарню при пологовому будинку, де мені зробили крапельниці, зняли кардіограму, і взяли всі можливі і неможливі аналізи. Потім, ввечері повели вже безпосередньо в пологовий будинок.
Далі було моторошно: схоже на фільм жахів з моєю участю. Всі приміщення пологового будинку, зовсім не схоже на місце, де народжують дітей. Мене, обробивши відповідним чином (помазав нігті йодом, а соски для чогось зеленкою, зробивши клізму, ну і позбавивши волосся нижче талії) влаштували в палату, де лежало дві жінки, що вже народили своїх малюків. Боже, які ж махусенькіе і гарненькі діточки! Мені треба було операція на ранок. Всю ніч мені ввижалося, ніби я народжую, тягнуло живіт, і я навіть розбудила медсестру на посаді, щоб вона подивилася, не відійшли у мене води. Виявилося, що ні, дарма розбудила. Сама я не заснула.
Вранці, о 9.30 мене повели в операційну. Там я вже перебувала в такому шоковому стані, що навіть не пам'ятаю, в якій послідовності і що відбувалося. Поточні якась: ноги прив'язали, в вену і в сечовий міхур вставили по катетеру. Змастили область живота спиртом і .... я заснула.
Мабуть мені дали дуже сильний наркоз, тому, що прокинувшись, я почула запитання: «годувати будете?», На що відповіла: «а кого?». Відповідь мене протверезив: «дівчинка, 4300 р».
Але погодувати я толком не зуміла, чому не знаю. Може груди була занадто жорстка, може, діточок вже чимось підживлення. Загалом, потикав соском в ротик моєї доньки, і нічого не добившись, я просто почала її розглядати. Ох вже й велика ж дівчинка! У моїх сусідок були маленькі діточки, і різниця була сильно помітна. А очі як у моєї мами. Волоссячко татові. З мого - може тільки ротик.
Але велику вагу і підкачав нас. Після першого годування мені дочку більше не приносили, сказали, якісь проблеми - лікарі виявили у неї порок серця, і їй не можна було смоктати, це її сильно стомлює. Доводилося зціджувати і цим молочком її годували. Ох вже й плакала я! Я не розповім, що все тіло страшенно боліло, тому, що це зараз взагалі не пам'ятаю. Пам'ятаю тільки свої думки: «НУ ЗА ЩО?»
Лікарі не пояснили що й до чого, а просто перевели нас в дитячу лікарню, де ми відлежали ще місяць. Порок серця був не страшним (тьху-тьху-тьху), і з часом все нормалізувалося. Спасибі лікарям! Дочка - дуже вимоглива дівчинка, розумна і з характером.
Зараз їй вже 12 років, але мої спогади про пологи і вагітності не забудуться.
Москва.МОНІІАГ
З самого початку вагітності я визначилася з роддомом.Хотя я сама з Підмосков'я, мені дуже хотілося народжувати саме в МОНІІАГ, оскільки багато подруги і родички народжували саме там і відгуки їх були впечатляющімі.Вдобавок після однієї невдалої вагітності не хотілося ризикувати лягаючи в наш районний пологовий будинок (Хоча в підсумку там я теж побувала на збереженні))) Діставши номер лікаря, я домовилася з ним що буду приїжджати раз на місяць, в разі потреби частіше, а в 38 тижнів він покладе мене в стаціонар.Я моторошно боялася почати народжувати вдома, і виразно перед ставив себе, що корчиться в муках на задньому сидінні машини по шляху в Москву, вмовляла покласти мене ще раніше))))
4764/0
Кесарів в 1 пологовому будинку м.Нижній Новгород.
Народження дитини - це справжнє диво! Саме так і можна позначити мої пологи. Мій дитинка народилася раніше покладеного терміну в 2009 році в Нижній Новгород. Все сталося в 1 пологовому будинку Нижнього, який славиться чудовим ставленням до породіллям і малюкам. Основним принципом вибору пологового будинку для мене стали відгуки жінок, яким вже доводилося народжувати в цій установі охорони здоров'я Нижегородської області.
11456/0
---Цікаво, мене то, як взагалі мама народила?Мабуть мені дали дуже сильний наркоз, тому, що прокинувшись, я почула запитання: «годувати будете?
», На що відповіла: «а кого?
Пам'ятаю тільки свої думки: «НУ ЗА ЩО?
