Зеленка, з властивим йому гумором і потребою містифікації, створив оригінальну адаптацію останнього роману Достоєвського, за сценарієм «відправивши» всю трупу, яка грала «Братів Карамазових», на альтернативний театральний фестиваль до Кракова. Тут, серед гулу і палаючих печей сталеливарного заводу, і відбувається репетиція детективної історії судової справи про батьковбивство Карамазова, в якій актори - хто навпомацки, а хто напевно - просуваються в пошуках своїх образів. Одночасно режисер перекидає місток між дійсністю трагедії карамазовская сім'ї, з запалом воскрешає празькими акторами, і життям глядача, в якого, за сценарним обставинам, перетворюється робітник місцевого заводу (його грає Анджей Масталерж). Життям, якої так просто опинитися в тіні трагедії, коли вмирає ваша дитина, що і відбувається в картині з польським робочим. Ефект же перевтілення акторів у Івана, Олексія, старого Карамазова або інших героїв посилюється від того, що режисер в рамках фільму дозволив нам «підглянути» за акторами, коли вони не грають Карамазових, а «зображують» самі себе. Але про це - один з найбільш затребуваних чеських акторів, виконавець головної ролі Іван Троян:
«Я граю в цьому фільмі кілька ролей. Одна з них, вона ж основна - це старий Карамазов. Батько, який символізує одну з пропозицій, виголошених сином Іваном Карамазовим, про те, що «всі бажають смерті свого батька». В цьому випадку фраза підігнана під цього батька., Тому що старий Карамазов - це блазень, комедіант, злий клоун. Таким він мені видається. Друга моя роль - роль риса, це вже плід вже хворої фантазії Івана Карамазова, коли в його мозку образ старого батька ототожнюється з чортом.
Петро Зеленка (Фото: Штєпанка Будкова) А ще там є присутнім інший рівень: я виконую третю роль, граючи самого себе, Івана Трояна. Але, треба сказати, Трояна, яким його подає режисер Петро Зеленка. Уточнюю це для того, щоб глядачі не подумали, що все, що я в фільмі говорю від імені Трояна або проблеми, які там вирішую, так само як і інші актори, які в певний момент в картині грають самі себе, дійсно є нашими проблемами » .
Підзаголовок фільму, - вважає Петро Зеленка, цілком міг би звучати як «Живемо як звірі, але хочемо молитися». Режисер був далекий від спроб дослідження глибин російської душі, і, скоріше, за його власними словами, прагнув до розкриття теми відповідальності людини за скоєне їм. А найбільше йому хотілося увічнити талановитий спектакль Дейвіцька театру, який з успіхом восьмий рік йде не тільки на домашній сцені в Празі, але і в інших містах Чехії.
«Я взяв з цих постановок приблизно 80-70% і одну сцену з вистави Володимира Моравека, поставленого в театрі Брно, дописав до цього свою історію, прописавши її в заводську середу. Саме на заводі проходить репетиція вистави «Брати Карамазови» під час театрального фестивалю і паралельно ми дізнаємося історію життя деяких акторів або історію глядачів. Мені здавалося, що це єдина можливість, як показати сьогодні театр у фільмі ».
«Штаб» знімальної групи повинен був укластися в 20 днів - до речі, це особистий рекорд Петра Зеленки. Лише один з них знімали в Польщі (початковий план передбачав інший варіант), інші ж дев'ятнадцять - на чеському заводі в Градек. Використовували технологію зйомок двома камерами. Ці труднощі доводилося долати оператору Олександру Шуркале. Акторам же довелося стиснути роль до відпущеного режисером межі.
«Дуже важко, коли, наприклад, у вас в театрі розписана роль на вісім сторінок, і раптом у фільмі її треба скоротити до чотирьох ... Це вимагає від актора скоротити внутрішній шлях, перебудувати свої мотиви, просто знайти якесь рішення. Іноді це досить складно. Нам знадобилося десять репетицій, щоб з'ясувати, якщо протягом 20 днів це взагалі можна зняти »,
- каже актор Іван Троян, але у продюсера картини Честміра Копецького точка відліку інша.
Іван Троян (Фото: Штєпанка Будкова) «Коли знімають двома камерами, як ми в даному випадку, то це не двадцять, а, можна вважати, сорок днів. Мене тут цікавило інше - я в соціалістичну пору проводив трансляції театральних постановок на телебаченні, всі вони були жахливі, хоча в безперервної трансляції на блакитному екрані і є деяка перевага, і я намагався з'ясувати, якщо це можна зробити іншим способом. А підсумком зйомок я задоволений, у фільмі вдалося зберегти живий театр, і він, образно кажучи, не отримав ляпас. Тому у мене сьогодні святкове відчуття - я повернув минулому якийсь борг, у мене тепер є надія, що деякі рідкісні театральні вистави могли б бути завдяки фільму таким чином збережені ».
Так про зйомки згадує виконавець ролі Смердякова Радек Голуб:
Актори та режисер на прем'єрі фільму (Фото: ЧТК) «Складно було вже те, що це не відбувалося в театрі, а сцени знімалися окремо, хоча режисер і оператор прагнули до збереження смислових пластів і зв'язності відбувається. Найважче було те, що актори, що грали Карамазових на сцені протягом цілих шести років і полагавшиеся театральною мовою вираження, почали сумніватися, чи вдасться цей накал перенести в картину. Але довіру до проекту було, і, сподіваюся, що це вдалося, хоча особисто в моєму випадку, може і не зовсім чудово, чого мені дуже шкода ».
Так розреготалися Грушенька, роль якої виконувала актриса Ленка Кроботова, і «брати Карамазови» на чолі з батьком-Трояном, угледівши в тоні висловлювання Смердякова-Голуба натяк на удавано жалібне вираз, з яким він блазнює в сценах фільму. А Грушенька тепер може спокійно перевести дух.
Юрій КОЛЬВАХ, Міхаела Бадінкова і Ленка Кроботова (Фото: ЧТК) «Я зізнаюся, що побоювалася ускладнень, які іноді виникають в ситуації так званої підводного човна, коли команда, на кшталт нашої Дейвіцька театральної трупи, виявляється тривалий час на одному борту і вариться у своєму соку. Побоювалася, щоб вдалося відновити ту зв'язок, яка між нами в театрі відчувається. Але, на щастя, зйомки мене приємно здивували і стали позитивним досвідом. І було щось хвилююче в можливості рухатися па заводському цеху в плаття часів Достоєвського ».
Музику до нової картини написав польський композитор Ян Качмарек, що став лауреатом Оскара за саундтрек до фільму «Finding Neverland». І трохи статистики - в технічному складі знімальної групи працювало 60 відсотків чехів і 40 відсотків поляків. Останнім став у нагоді досвід роботи з легендарним Романом Поланським і чехи дуже добре відгукувалися про оперативність своїх польських колег.
