Фото - Луганский центр стоматологической имплантации

Одкровення військового лікаря, який рятує поранених 24 години на добу

У операційного столу. Через кілька хвилин Володимир Бондаренко скаже своєму пацієнтові: & laquo; Ось і навели тобі красу & raquo ;.

Ці військові не йдуть зі зброєю в атаку, не сідають за важелі бронемашин і не тримають оборону. Вони рятують поранених.

З початку АТО медслужби Міноборони надала допомогу понад 2,5 тис. Військовослужбовців ЗСУ, а також солдатам і офіцерам інших відомств, залучених до операції. В армійських госпіталях не ділять пацієнтів на своїх і чужих. Зараз під опікою лікувальних установ МО, повідомив начальник Військово-медичного департаменту Віталій Андронатій, знаходяться 1,2 тис. Військових.

Начальник Головного військово-медичного клінічного ордена Червоної Зірки центру "Головний військовий клінічний госпіталь" Анатолій Казмірчук привів діагнози, з якими до них вступають бійці АТО: множинні вогнепальні осколкові і кульові поранення голови, шиї, грудної клітки, кінцівок, баротравми, важкі удари головного мозку. Про багатьох кажуть: "Не мешканець". Але і таких вдається врятувати.

"Сегодня" провела кілька днів у госпіталі, поспілкувалася з персоналом, пацієнтами, волонтерами та побувала на одній з операцій.

ВОЛОНТЕР: "НА ПЕРЕДОВИЙ, ПРИ СВІТЛІ ЛІХТАРИКІВ"

Серед військових медиків на передовій можна зустріти справжніх героїв і навіть героїнь.

- Мені доводиться бачити їх у справі - оперують, незважаючи на обстріл "Градами", часто в дуже складних, похідний-польових умовах - в наметах, при світлі ліхтариків, - розповідає волонтер Тамара Шевчук. - Наприклад, є дві молоді киянки - Аня і Женя. Однією 23 роки, другий 27. Обидві пройшли Майдан. Зараз служать в батальйоні "Київська Русь". В Дебальцеве , По суті, крім них, більше лікарів немає. Кажуть, що звикли вже. До них привозять важко поранених з 25-ї, та й інших бригад. І оперують їх нерідко прямо під вогнем противника, тому що в Слов'янськ можуть не довезти - помруть ...

ОПЕРАЦІЯ: "ЗАЛИШИТИ РОЗПИС НА НОЗІ"

Хірурги, і найдосвідченіші, з великим стажем в тому числі, - забобонні. Тільки цим, мабуть, можна пояснити зустрінуте в багнети наше бажання побувати на операції когось із поранених в зоні АТО. Один лікар прямо заявив: "Щось обов'язково піде не так, а на кону життя хворого. Це все одно, що комісія за спиною - заглядає і повчає, як треба і що не треба робити".

Але ми не збиралися нікого повчати. І врешті-решт наші аргументи взяли гору. Персонал попросив тільки прізвищ поранених не називати. Мовляв, рідні деяких до сих пір не знають, що сталося, і краще не травмувати ні тих, ні цих.

ВЕДУЧИЙ ХИРУРГ. О 10 ранку приїжджаємо до ведучого хірурга госпіталю Ростиславу Гибало.

Його мобільний дзвонять безперестанку, і протягом півгодини мимоволі слухаємо, про що Ростислав Віталійович домовляється і які питання вирішує.

З Дніпропетровська готується виліт санітарного Ан-26 "Віта" - Гибало з'ясовує, скільки на борту бійців, з якими пораненнями і яке розрахунковий час прибуття в Київ, щоб підігнати на аеродром швидкі.

Своїх, госпітальних машин не вистачає, і провідний хірург прикидає, у кого попросити допомоги. Тут же дзвонить в одну зі столичних лікарень: "Рятуйте, летить 14" трьохсотих ", треба зустріти і швидко доставити до нас". Обіцяють підсобити, розуміючи, що АТО - НЕ зітхання на лавці ...

Зв'язок несподівано обривається. Гибало незворушно вимовляє як би сам собі: "Ну не треба трубочку-то кидати!" - і знову дзвонить колегам, жестами вибачаючись перед нами, що змушує чекати.

Не встиг закінчити розмову, входить лікар-реаніматолог - уточнити, кого з хворих готують до відправки на лікування за кордон. "П-ков є в списку? Правильно, що включили. Йому зараз таке лікування вкрай необхідно".

По черзі заходять батьки хлопців, які лежать в палатах - хтось з випискою з історії хвороби, хтось за консультацією ... Мобільний не замовкає. Провідний хірург комусь доповідає: стільки-то поранених в таке відділення, стільки - в інше ...

Нарешті, доходить черга і до нас. Ростислав Віталійович уточнює, що саме хочемо побачити. Дзвонить начальнику клініки ушкоджень: "У мене тут преса. Так, прямо зараз ... З газети". І вже, звертаючись до нас, каже: "Вас чекатимуть у операційній відділення травматології - по коридору прямо і наліво".

У коридорі бачимо зовсім молоденьких хлопців - одні пересуваються самостійно, на милицях, інші в колясках, третє на візках везуть медичні сестри і молодші медсестри по догляду за хворими.

foto-2right_1__

Конвеєр. До початку АТО планові операції були тричі на тиждень, а зараз щодня і цілодобово.

Розіграти. Підходимо до вказаного місця. Не знати звідки з'являється кремезний лікар: "Кореспонденти? Роздягайтесь до трусів. Тільки швидко!"

Не зовсім зрозуміло, для чого роздягатися. Але наказ є наказ. Ще й відданий суворим, що не терпить заперечень, командирським тоном. Чи не вловивши підступу, в темпі вальсу розстібаю ремінь ...

Лікар розпливається в усмішці: "Гаразд, пожартував я. Не треба. Одягайте халати, шапочки, маски ... Та не так, - спритно показує, як поверх взуття правильно надіти бахіли і при цьому примовляючи:" Що ж ви так возитеся - бігом , бігом! "

Переглядаємось, згадуючи напівзабуте армійське минуле: з почуттям гумору у військових лікарів, схоже, все в порядку.

... І ось, не без деякого хвилювання, заходимо в операційну. З кассетника доноситься бадьорить пісенька "ВіаГри". На операційному столі лежить чоловік. Нижня половина тіла відокремлена легкої стерильним простирадлом. Ліва нога витягнута, права напівзігнутих - її і оперують. Ступню притримує операційна медична сестра. Під столом - тазик з закривавленими марлевими тампонами.

ГОЛКОЮ і ниткою. Лікар Володимир Бондаренко нагадує кравця - в руках нитка і голка, тільки не звичайна, пряма, а у вигляді скоби - нею він зашиває велику рвану рану правої гомілки. На правої великогомілкової кістки - апарат зовнішньої фіксації.
Пацієнта теж звуть Володимиром. Тезка хірурга. І по батькові, як у нього, - Володимирович. Хоч загадуй бажання ...

Спочатку ми вирішили, що Володя знаходиться під загальним або місцевим наркозом. Але він, як з'ясувалося, все чує і бачить, що відбувається в операційній, крізь ледь прикриті очі.

- Анестезія місцева, що блокує тільки ту область, яка піддається хірургічному втручанню, - стиха пояснює анестезіолог Олександр Дяченко. - По-медично - спинномозкова анестезія.

Олександр нахиляється над Володею: "Як ся маєш?" Той повільно повертає голову: "Нормально ..."

Кріпиться. А по щоці зрадницьки скочується сльоза.

Володі 34 роки. Боєць Національної гвардії. Військова частина 3027, місто Кривий Ріг. Вступив в госпіталь з-під Іловайська. 24 серпня потрапив там в саме пекло. Отримав наскрізне поранення гомілки. Прооперований в Старобешівської центральної райлікарні, де витягли "сторонні металеві предмети".

Тобто осколки.

Через плече медичної сестри-анестезистки Людмили Писаренко заглядаємо в історію хвороби:

"Відкритий багатоуламковий перелом правої великогомілкової кістки в середній третині зі зміщенням уламків ... 24.08.2014 виконана первинна хірургічна обробка рани правої гомілки. Накладено задній гіпсовий лонгет. Попутним транспортом доставлено до Києва, оглянутий і розміщений в травматологічному відділенні Головного військового клінічного центру .. . "

Переводимо погляд на рвану рану, над якою зосереджено чаклує хірург Бондаренко. І мимоволі наїжачуємося - картина маслом, як сказав би герой фільму "Ліквідація".

Медична сестра приносить лікаря крутиться стільчик. Володимир Володимирович вдячно киває головою і сідає, так само спокійно і впевнено продовжуючи своє "рукоділля". Ця операція з ранку вже не перша, і не остання, тобто не крайня, як кажуть у військових. Цілий день на ногах, біля операційного столу - не позаздриш ...

- До подій в зоні АТО у нас планові операції проходили тричі на тиждень - у понеділок, середу і п'ятницю, - неголосно каже нам Людмила Писаренко. - А тепер кожен день, і вночі теж. І лікарям, і операційним сестрам, і нам не раз доводилося ночувати прямо у відділенні. За 13 років роботи такого ще ніколи не бачила. Ні війни, ні стільки поранених ...

Тим часом хірург уже майже закінчив зашивати велику рану, роблячи акуратний стібок за стібком. З чим би це можна було порівняти? Ні з чим. Нічого схожого раніше бачити не доводилося ...

- Ну, ось і все, - каже Бондаренко через фіранки своєму пацієнтові. - Навели тобі красу. Розпис свою залишу, і будеш одужувати ...
Операція, як сказала нам Людмила, тривала годину і 10 хвилин.

РАХУНОК НА СОТНІ. Після того як Володю відвезли в палату, ми попросили лікаря ненадовго затриматися.

- Вогнепальні поранення кінцівок, тим більше з переломами кісток, завжди містять високий ступінь ризику, так як чреваті різного роду ускладненнями, - говорить Володимир Володимирович, знімаючи халат. - Даний пацієнт поступив до нас уже з обробленою раною, але дещо довелося доробляти. Нами були виконані повторна хірургічна обробка, фасціотомія (розрізи на фасції м'язів для зняття набряку. - Авт.), Накладення апарату зовнішньої фіксації. За кілька днів в рані утворилися грануляції, і нам вдалося її закрити без шкірно-м'язової пластики дефектів. Тепер хворого чекає тривалий етап реабілітації, загоєння рани. Десь через місяць замінимо апарат зовнішньої фіксації інтрамедулярних стрижнем, який буде стояти вже всередині кістки. Зараз поки це зробити не можна - надто високий ризик ускладнень. Довелося робити і попускають розрізи, що дозволяють не переміщати шкірні клапті ...

На уточнення, скільки все-таки часу знадобиться для реабілітації, почули: місяців чотири-п'ять.

- У нього і в руці осколки, але це вже наступний етап, - продовжує хірург. - Іноді вони людині не заважають, і їх можуть залишити в тілі. У нас кажуть: хороша операція та, яка не зроблена. Навіщо зайвий раз вторгатися в організм, якщо в тому немає необхідності ...

Оперувати бійців АТО в відділенні почали відразу, як тільки стали надходити перші поранені. Спочатку вважали, а зараз вже не до того.

- Кілька сотень - це точно, - каже Бондаренко. - Якщо в госпіталі лежать 150 чоловік, то половина наші. Зараз у відділенні майже 70 хлопців. З них на ранок поранених із зони АТО було 55.

Лікарі відділення їздять на допомогу до своїх колег в інші військові госпіталі МО на сході України. Вчаться один у одного. Обмінюються досвідом.

- Як поводяться поранені, шкодують, що пішли воювати?

- Знаєте, моральний дух бійців викликає повагу, - відповідає Бондаренко. - Не дивлячись на поранення, знову рвуться на передову. Деяким говоримо, що період реабілітації триватиме кілька місяців. Деяким - що вже не зможуть воювати. Це пацієнти з ампутованими кінцівками. Ті, у кого є шанси повернутися, теж знають про це. У філії госпіталю в Ірпені під Києвом знаходяться легко поранені - підлікувавшись, знову відправляться в зону АТО. 2-3 тижні - і будуть в строю. Велику Вітчизняну виграли саме легко поранені - 70% військовослужбовців, які вже мали бойовий досвід, поверталися на фронт. Так і зараз. Молоді, які тільки призиваються, досвіду не мають. А вже обстріляні знають, що робити і як.

ДОЗВІЛЛЯ: КОНЦЕРТИ, ЕКСКУРСІЇ І ... РИБАЛКА

Щоб пацієнти госпіталю не залишалися наодинці зі своїми печалями, їх вільний час намагаються наповнити культурними заходами.

- Приїжджали хор імені Верьовки, капела "Думка", Ірина Білик, Надія Шестак, Іво Бобул, Віктор Павлік, самодіяльні артисти, - каже заступник начальника госпіталю по роботі з особовим складом Геннадій Перов. - "95-й квартал" був. Дуже радо зустрічають гостей, розморожують душею. А ще для кількох хлопців організували ... рибалку.

foto-4left_1__

На головній алеї госпіталю. Хлопців провідують рідні та друзі.

Осколкові, ПРОНИКНІ

"Дмитро Т. 25.08.2014 під Іловайськ під час артобстрілу отримав вогнепальні осколкові поранення правого передпліччя, правої лопатки, правої п'яти. Був захоплений в полон. 26.08 переведений до Волноваської районної лікарні. 27.08 транспортований до Дніпропетровська, 28.08 в Київ".

"Вадим М. Вогнепальна проникаюче поранення грудної клітини, лівого плеча ...". Сергій С ... Петро Г ... і багато інших. Одужуйте, хлопці!

БОЄЦЬ АТО: "В ІЗРАЇЛІ ІНАКШЕ"

Більшість хлопців, які проходять лікування у Головному військово-медичному центрі, тепло відгукується про своїх рятівників.

- Багатьох з нас витягли з того світу, збирали по частинах, і спасибі велике, що ставлять на ноги, - зізнався блакитноокий чоловік в спортивному костюмі на інвалідному візку, чомусь посоромився представитися.

Почули й інші відгуки.

- Якби не ізраїльські медики, які взялися за моє лікування, - говорить Олександр Кикин, минулого тижня повернувся в Україну після двомісячного перебування за кордоном і знаходиться в столичному Інституті ортопедії, - то ще невідомо, був би живий. У мене почалися сильні абсцеси, рани гноїлися, а побачивши, як в нашому госпіталі лікували мою руку, тамтешні лікарі за голову взялися. Протягом двох днів вони тільки бинти на цій руці відмочували. А відновили буквально за три дні. Зараз вона повністю зажила. Ізраїльська медицина творить дива. Звичайно, лікування коштує великих грошей, тільки день перебування, без лікування, - $ 1000-1500 на добу. Плюс аналізи, обстеження, операція - суми фантастичні. Але результат приголомшує ... Мене після поранення спочатку привезли в Ізюм, потім до Харкова, звідти - до Київського військового госпіталю, де ампутували ногу. Тепер думаю: потрапив би відразу в ізраїльську клініку - її б врятували. Хлопцеві, у якого була важка травма, руку зберегли, і справи вже на поправку йдуть. А у нас рівень медицини совдепівський. З ізраїльським і порівнювати нічого. Коли лежав у відділенні гнійної хірургії, в спеку, в палаті було п'ять або шість чоловік, витяжка не працювала, повітря застояне, важкий. Привезли після операції, волонтер поміряв температуру - 39,5 °. Покликала медсестру, а та як відрізала, що багато роботи, і підійти не може. Тільки коли натекло калюжа крові, заметушилися. Знову забрали в операційну і по-новій почали зашивати рану ... У реанімації хірургії нормально - зручні ліжка, кондиціонер, кожну годину обхід. А перевели в гнійну хірургію - там, як в польовому госпіталі ... Під ліжко підкладають деревинки, переконуючи, що це найкраща ліжко на все відділення: хіба так повинно бути? Ні, фарби не перебільшую. Це і волонтери підтвердять ...

Сашкові слова керівництво госпіталю коментувати не стало, філософськи розсудивши, що "кожен має право на свою думку".

Забобони: ВУСА І СТРИЖКА

Тринадцятий чисел, в тому числі випадають на п'ятницю і понеділок, військові лікарі не бояться. Іноді на ці дні випадає якраз більше операцій. Деякі медсестри подають рукавички з однієї руки (зазвичай правої). Чоловіки перед операція не стрижуться, хто носить вуса, підголювати після. На питання, як знімають стрес, відповідають: улюблена робота, і мова не про стреси, а про втому. Поранених багато, йти доводиться близько опівночі, а то і залишатися у відділенні до ранку - пацієнти надходять цілодобово. Через кілька хвилин після того, як відвезли Володю, в зал на каталці викотили іншого бійця, і теж з вогнестрілів гомілки. Але коли ми спробували увійти в сусідню операційну, де знаходилися відразу два хлопця, які надійшли із зони АТО, колега Бондаренко не пустив: "Як тут опинилися? Хто дозволив? Мені наказу не було"

Читайте найважливіші та найцікавіші новини в нашому Telegram

джерело: сьогодні Quot;П-ков є в списку?
Не знати звідки з'являється кремезний лікар: "Кореспонденти?
Олександр нахиляється над Володею: "Як ся маєш?
З чим би це можна було порівняти?
Як поводяться поранені, шкодують, що пішли воювати?
Під ліжко підкладають деревинки, переконуючи, що це найкраща ліжко на все відділення: хіба так повинно бути?
Але коли ми спробували увійти в сусідню операційну, де знаходилися відразу два хлопця, які надійшли із зони АТО, колега Бондаренко не пустив: "Як тут опинилися?
Хто дозволив?

  • Зуботехническая лаборатория

    Детали
  • Лечение, отбеливание и удаление зубов

    Детали
  • Исправление прикуса. Детская стоматология

    Детали