Фото - Луганский центр стоматологической имплантации

Ефективність та безпечність препаратів тривалентного заліза в лікуванні залізодефіцитної анемії

В даний час фармацевтична промисловість випускає досить велику кількість препаратів заліза для лікування залізодефіцитної анемії (ЗДА) і триває розробка нових препаратів. Виникла необхідність класифікувати препарати заліза (рис. 1) і описати їх властивості для того, щоб полегшити вибір. Залежно від способу введення в організм препарати заліза поділяються на пероральні і парентеральні (внутрішньовенні, внутрішньом'язові). Пероральні препарати можуть містити різні солі заліза (молекули невеликого розміру) або гідроокис заліза з полімальтозного комплексу (молекули великого розміру, більше 50 кД). Пероральні препарати заліза можуть бути простими, т. Е. Містять тільки з'єднання заліза, або комбінованими з додаванням інших речовин (аскорбінової кислоти, фолієвої кислоти, вітаміну В12, мікроелементів і інших речовин). Комплекси заліза для внутрішньовенного введення можуть містити декстран (високомолекулярний або низькомолекулярний), сахарозу або карбоксімальтозу.

Комплекси заліза для внутрішньовенного введення можуть містити декстран (високомолекулярний або низькомолекулярний), сахарозу або карбоксімальтозу

Багато років «золотим стандартом» серед пероральних препаратів заліза був сульфат заліза. Останній являє собою сольовий препарат заліза, який недорогий у виробництві і, відповідно, має невисоку вартість. Крім того, виявилося, що сульфат заліза має високу усмоктуваністю в організмі, яка вище, ніж у глюконату, хлориду або фумарата заліза. З цієї причини в даний час випускається велика кількість препаратів заліза, що містять сульфат заліза (Актиферрин, Гемофер пролонгатум, Сорбифер Дурулес, Тардиферон, Ферроплекс, Ферроградумет, Ферро-Фольгамма і ін.) [1].

При використанні сольових препаратів заліза можливе локальне подразнення слизової оболонки шлунка в місці розчинення препарату та слизової оболонки дванадцятипалої кишки, де переважно відбувається всмоктування препарату. Процес всмоктування є пасивним, швидким і дозозалежним. У зв'язку з низькою молекулярною масою сольові препарати заліза можуть всмоктуватися в великій кількості, приводячи до небезпечних для організму концентрацій, що може викликати інтоксикацію та отруєння. Дисоціація солей двовалентного заліза відбувається в шлунково-кишковому тракті і супроводжується виділенням вільних іонів заліза. Наступним процесом метаболізму сольових препаратів заліза є окислення, яке здійснюється також в шлунково-кишковому тракті і полягає в переході двовалентного заліза в тривалентне. Останнє надходить в кров і в плазмі зв'язується з транспортним білком - трансферрином і у вигляді цього комплексу (металопротеїни) направляється в кістковий мозок і органи депо заліза (печінка, селезінка). Повернення заліза з цих органів здійснюється через лімфатичну систему. Порушення процесу окислення призводить до вивільнення електронів, утворення вільних радикалів, активації перекисного окислення ліпідів, пошкодження клітин паренхіматозних органів.

В процесі лікування ЗДА сольовими препаратами заліза можуть виникнути такі проблеми:

  • погана переносимість через прояви токсичності в основному для шлунково-кишкового тракту (болі в шлунку, нудота, блювота, запор, пронос), що змушує застосовувати сольові препарати заліза в режимі низьких доз (3 мг / кг на добу);
  • можливу взаємодію з іншими препаратами, що вимагає вивчення інструкцій всіх препаратів, що застосовуються у конкретного хворого;
  • взаємодія з їжею, так як існують продукти, що знижують (танін, кофеїн, великі кількості білка) і підвищують (аскорбінова кислота, кислі соки) всмоктування сольових препаратів заліза;
  • виражений металевий присмак;
  • фарбування емалі зубів і ясен, іноді стійке;
  • можливість передозування і отруєнь внаслідок пасивного, неконтрольованого самим організмом всмоктування речовини з низькою молекулярною масою. Отруєння сольовими препаратами заліза складають всього 1,6% від усіх випадків отруєнь у дітей, але в 41,2% випадків вони закінчуються летально [2];
  • частий відмова пацієнтів від лікування, низька здійсненність курсу лікування (комплаєнс): 30-35% і більше дітей та вагітних жінок, які почали лікування, незабаром його припиняють [3].

З метою подолання зазначених вище негативних властивостей сольових препаратів заліза і перш за все поліпшення переносимості був створений препарат заліза на основі гідроксид полімальтозного комплексу (ЦПК), який за своєю будовою молекули нагадує молекулу феритину [4] (рис З метою подолання зазначених вище негативних властивостей сольових препаратів заліза і перш за все поліпшення переносимості був створений препарат заліза на основі гідроксид полімальтозного комплексу (ЦПК), який за своєю будовою молекули нагадує молекулу феритину [4] (рис. 2). Особливостями препаратів заліза на основі ГПК є: наявність в центральній частині комплексу ядра з 260 атомів гідроксиду тривалентного заліза, вміст заліза в якому становить 27%, ядро ​​оточене полімальтозою, молекулярна маса комплексу становить 50 кД [5].

Препарати заліза на основі ГПК мають наступні властивості і перевагами перед сольовими препаратами заліза [5]:

  • висока ефективність;
  • висока безпека, немає ризику передозування, інтоксикації і отруєнь;
  • темніють ясна і зуби;
  • препарати мають приємний смак;
  • відмінна переносимість, яка визначає регулярність прийому препарату;
  • відсутня взаємодія з іншими лікарськими засобами та продуктами харчування;
  • препарати володіють антиоксидантними властивостями;
  • розроблені лікарські форми для всіх вікових груп пацієнтів (краплі, сироп, таблетки).

На сьогоднішній день в арсеналі лікаря є сучасні препарати тривалентного заліза на основі різних полісахаридних комплексів [1]: пероральні препарати заліза на основі ГПК (Мальтофер, Мальтофер Фол, Феррум Лек); препарати заліза на основі ГПК (Феррум Лек - розчин для ін'єкцій); препарати заліза на основі гідроксид сахарозний комплексу (Венофер - розчин для внутрішньовенного введення); препарати заліза на основі карбоксімальтозата (Ферінжект) та інші.

Міжнародної тенденцією є зміна сольових препаратів заліза на препарати заліза на основі ГПК [6].

ЗДА - саме «вдячне» гематологічне захворювання і повинна виліковуватися відразу і назавжди, що і спостерігається в більшості випадків. Причинами неуспішного лікування ЗДА препаратами заліза є:

  • неправильно поставлений діагноз і не залізодефіцитної характер анемії;
  • не виявлення і не усунений джерело крововтрати при хронічної постгеморагічної анемії, яка по патогенезу також є залізодефіцитної;
  • низька дозування препаратів заліза, застосована в лікуванні;
  • невиконання необхідної тривалості курсу лікування;
  • у хворого є порушення всмоктування препаратів заліза;
  • у хворого є железорефрактерной ЗДА [7, 8], обумовлена ​​мутаціями в гені TMPRSS6, в лікуванні якої пероральні препарати заліза неефективні.

Лікування латентного дефіциту заліза (ЛДЖ), який розглядається як передстадія ЗДА і характеризується зниженням запасів заліза в депо при нормальній концентрація гемоглобіну, проводиться пероральними препаратами заліза в 50-відсоткової дозуванні протягом 2 міс [9]. Основне завдання лікування ЛДЖ - поповнити запаси заліза в депо і не дати цього стану перейти в ЗДА.

Лікування ЗДА здійснюється в 100-процентній розрахункової дозуванні [9, 10] сольовими препаратами, як рекомендують експерти Всесвітньої Організації Охорони Здоров'я (таблиця) і національні посібники для лікарів Лікування ЗДА здійснюється в 100-процентній розрахункової дозуванні [9, 10] сольовими препаратами, як рекомендують експерти Всесвітньої Організації Охорони Здоров'я (таблиця) і національні посібники для лікарів. Препарати заліза на основі ГПК призначають з розрахунку 5 мг / кг елементарного заліза на добу в 1-2 прийоми. Лікування повинно бути тривалим, 3-6 місяців, так як лікуванням від ЗДА слід вважати поповнення запасів заліза в депо (може контролюватися по нормалізації сироваткового феритину) і подолання тканинної сидеропенії, але не нормалізацію концентрації гемоглобіну.

Особливістю лікування зазначених двох форм дефіциту заліза (ЛДЖ і ЗДА) є тривале застосування пероральних препаратів заліза, при якому часто виникають зазначені вище побічні ефекти [11].

Показано, що препарати заліза на основі ГПК мають подібну з сульфатом заліза біодоступністю [12], мають стабільною структурою молекули, мають контрольовану абсорбцію заліза з комплексу [13]. Метааналіз порівняльних досліджень [14] підтвердив однакову ефективність препаратів заліза на основі ГПК і сульфату заліза в лікуванні ЗДА.

У літературі є велика кількість робіт, в яких порівнюється ефективність і переносимість різних сольових препаратів заліза і препаратів заліза на основі ГПК. Однак лише недавно були опубліковані результати рандомізованих досліджень, які є найбільш доказовими в медицині. Наприклад, в роботі B. Yasa і співавт. [15] проведено порівняння ефективності лікування ЗДА і переносимості препаратів заліза. Хворі були рандомізовані на 2 групи: 1-а група (52 пацієнта) отримувала лікування препаратом заліза на основі ГПК в дозі 5 мг / кг на добу в 1 прийом, 2-я група (51 хворий) - сульфат заліза в дозі 5 мг / кг на добу в 2 прийоми. Ефективність лікування оцінювали за приростом концентрації гемоглобіну в двох точках - до кінця 1-го і до кінця 4-го місяців лікування. Приріст концентрації гемоглобіну у пацієнтів, які отримували препарат заліза на основі ГПК, до кінця 1-го і 4-го місяця в середньому склав 12 ± 9 і 23 ± 13 г / л відповідно (в обох випадках р = 0,001 у порівнянні з вихідною концентрацією гемоглобіну), а у пацієнтів, які отримували сульфат заліза, - 18 ± 17 і 30 ± 23 г / л відповідно (в обох випадках р = 0,001 у порівнянні з вихідною концентрацією гемоглобіну). Статистично значущих відмінностей між групами не отримано. Переносимість препаратів оцінювали за допомогою реєстрації небажаних явищ (болі в животі, нудота, запори або поєднання цих симптомів). Небажані явища були зареєстровані у 26,8% пацієнтів, які отримували препарат заліза на основі ГПК, і у 50,8% пацієнтів, які отримували сульфат заліза (р = 0,012).

Таким чином, препарати заліза на основі ГПК порівнянні за ефективністю з сольовими препаратами заліза, але при їх використанні значно рідше виникають небажані явища, що обґрунтовує все зростаючий інтерес лікарів до препаратів цієї групи.

література

  1. Регістр лікарських засобів Росії. Енциклопедія ліків. Щорічний збірник: htpp: //www.rlsnet.ru .
  2. Кольцов О. В. Особливості клінічної картини, діагностики та лікування випадкових отруєнь ферросодержащіх препаратами у дітей. Автореф. дис. ... канд. мед. наук. Новосибірськ, 2002.
  3. Macdougall IC Strategies for iron supplementation: oral versus intravenous // Kidney Int Suppl. 1999; 69: S61-66.
  4. Андрєєв Г. І. Ферритин як маркер залізодефіцитної анемії та пухлинний маркер. Режим доступу: http://www.alkorbio.ru/ gormonalnayadiagnostika0 / ferritinkakmarker zhelezodefitsitnoyanemiiiopuholeviymarker.html .
  5. Мальтофер. Монографія по препарату. Третє перероблене видання. М .: Мега Про; 2001.
  6. Information Management System - database management. Ex Man prices, www.imshealth.com .
  7. Finberg KE Iron-refractory iron deficiency anemia // Semin Hematol. 2009 року; 46 (4): 378-386.
  8. Tchou I., Diepold M., Pilotto PA, Swinkels D., Neerman-Arbez M., Beris P. Haematologic data, iron parameters and molecular findings in two new cases of iron -refractory iron deficiency anaemia // Eur J Haematol. 2009 року; 83 (6): 595-602.
  9. Діагностика та лікування залізодефіцитної анемії у дітей: Посібник для лікарів. Під ред. А. Г. Румянцева і Н. А. Коровиной. М., 2004, 45 с.
  10. WHO, UNICEF, UNU. IDA: prevention, assessment and control: report of a joint WHO / UNICEF / UNU consultation. Geneva: WHO; 1998.
  11. Cook JD, Skikne BS, Baynes RD Iron deficiency: the global perspective // Adv Exp Med Biol. 1994; 356: 219-228.
  12. Jacobs P., Fransman D., Coghlan P. Comparative bioavailability of ferric polymaltose and ferrous sulphate in iron -deficient blood donors // J Clin Apher. 1993; 8 (2): 89-95.
  13. Geisser P., Muller A. Pharmacokinetics of iron salts and ferric hydroxide -carbohydrate complexes // Arzneimittelforschung. 1987; 37 (1 A): 100-104.
  14. Toblli JE, Brignoli R. Iron (III) -hydroxide polymaltose complex in iron deficiency anemia: review and meta-analysis // Arzneimittelforschung. 2007; 57 (6 A): 431-438.
  15. Yasa B., Agaoglu L., Unuvar E. Efficacy, tolerability, and acceptability of iron hydroxide polymaltose complex versus ferrous sulfate : a randomized trial in pediatric patients with iron deficiency anemia // Int J Pediatr. 2011 року; 2011: 524-520.

В. М. Чернов *, доктор медичних наук, професор, член-кореспондент РАПН
І. С. Тарасова **, 1, кандидат медичних наук

* ФНКЦ ДГОІ ім. Дмитра Рогачова МОЗ РФ,
** ГБОУ ВПО РНІМУ ім. Н. І. Пирогова МОЗ РФ, Москва

1 Контактна інформація: [email protected]

Купити номер з цією статтею в pdf


  • Зуботехническая лаборатория

    Детали
  • Лечение, отбеливание и удаление зубов

    Детали
  • Исправление прикуса. Детская стоматология

    Детали